Відносини між сусідніми державами Україною і Польщею, з моменту здобуття незалежності не завжди складалися найкращим чином. З однієї сторони це цілком логічно, адже після проголошення декларації про державний суверенітет на карті Європи з’явилася молода українська держава, із своєю Конституцією, кордоном, державним устроєм, владою та багатьма іншими атрибутами необхідними для самостійної, молодої, демократичної країни. З другого боку, в польському суспільстві не бракує сил, що мають ностальгію по «Великій Польщі» у границях якщо не XVII століття, то хоча б 1939 року.

Під подібними думками є цілком серйозна основа, адже Галичина жила 600 років під польським пануванням (це відбувалося звісно не за власним бажанням) про, що свідчать неодноразові народні повстання під проводом таких ватажків, як Хмельницький, Наливайко, Морозенко та ін.

Так і в даний час наші сусіди періодично нагадують про себе, згадуємо прийнятий у березні 2008 року польським Сеймом закон «Про Карту поляка» - документ, що засвідчує приналежність до польського народу, який може бути виданий особі, що зараховує себе до польського народу, знає польську мову і вважає її рідною; знає і зберігає польські традиції і звичаї та  доведе, що хоча б один з предків були польської національності або мали польське громадянство.

А скільки в нашої «доброї» сусідки офіційно зареєстрованих організацій, які сповідують далеко від дружніх ідеали стосовно України. Чого варта лише «Вспульнота польська», яка відкрито заперечує існуючі державні українські кордони, проповідує великопольський шовінізм  та вдало намагається просунути ці бачення у всі верстви польського народу.

            Варто пам’ятати і про діяльність на теренах нашої держави «Інституту пам’яті народової», який проводячи історичну розвідку на колишніх польських територіях, підшуковує матеріали для висунення майнових претензій до України, а також висвітлює українсько-польську історію у вигідному для Польщі руслі.

А крім названих, є ще ряд подібних діючих організацій, як на території Польщі, так і України, які близькі за духом та ідеологією до згаданих. Але вражає те, що вони абсолютно підтримуються польським урядом, що переконливо показує справжні наміри нашої сусідки.  

Зараз програма польської сторони «рік вибачення польського народу перед «лемками». В рамках якої польські делегації об’їжджають населені пункти України, у які за їхніми даними в середині 20 століття були переселені їхні громадяни в рамках славнозвісної операції «Вісла». В одному із населених пунктів Теребовлянщини представники зазначеної делегації заявили, що за їхніми підрахунками кожен сьомий житель (приблизно 500 чол.) має польське коріння, оскільки їхні нащадки були сюди переселені, (хоча за офіційним даним таких людей, які асоціюють себе, як поляки близько 80-100 чоловік). Також із польської сторони впроваджуються різного роду міжнародні проекти, співпраця в рамках угод між містами-побратимами, молодіжні програми по навчанню та стажуванню української молоді в Польщі, відновлення історичних пам’яток та ін.

Давайте логічно мислячи та виходячи із народної приказки, що безкоштовний сир лише у «мишоловці» розберемо деякі аспекти допомоги дружнього нам народу:

- міжнародні гранди, молодіжні програми для навчання та стажування за кордоном – насамперед це пошук талановитих молодих спеціалістів для подальшого працевлаштування за кордоном, відповідно розвиток науки у даній країні, заповнені робочі місця, фінанси. Все робиться на благо «великої» Польщі;

- співпраця в рамках угод між містами – побратимами, як правило це виявляється максимум в декілька разовому перебуванні польської делегації в Україні та запрошення українців до себе, на що останні в силу різних обставин майже не виїжджають. Результат – серед населення поширюються обіцянки про залучення іноземних інвестицій, створення нових робочих, насправді встановлення стосунків з представниками органів влади та місцевого самоврядування для вирішення проблем місцевої нацменшини, можливо деякий вплив на прийняття вигідних для себе рішень;

- відновлення історичних пам’яток – здебільшого встановлення різного роду меморіальних дошок на місцях де проживали визначні польські письменники чи науковці або на місцях масових захоронень своїх громадян, як результат невдоволення серед місцевих жителів.

І все вище перелічене робиться під уразливі посмішки польських «друзів», їх запевняння про добросусідство, намагання допомогти Україні вступити в Європейський Союз та інший солодкий мус, під яким вдало приховані гіркі реалії польської «дружби».

Напевно не потрібно бути великим знавцем міжнародних відносин, щоб зрозуміти, що ніколи жоден із наших сусідів не буде зацікавлений в тому, щоб поруч знаходився рівний йому по силі.

А по іншому напевне і не може бути, оскільки я впевнений, що більшість громадян Польщі, перебуваючи на території України з екскурсіями, зокрема в замках, палацах напевне не милуються краєвидами та витворами архітектури, а подумки вимальовують події минулого, коли всі землі, маєтки належали їхнім предкам і жалкують про те, що це зараз належить українцям.

Так, що люди давайте перестанемо чекати з моря погоди, і пам’ятаймо що для побудови світлого майбутнього ніколи не потрібно забувати свою історію, а відповідно необхідно відновлювати історичну спадщину на яку так багата Тернопільщина. А це в майбутньому принесе відповідні кошти як у місцеву так і загальнодержавну скарбничку. Але це можливо буде лише тоді коли, люди взамін туру до однієї із країн Європи вибиратимуть наприклад тур по визначних місцях Поділля, Криму, Закарпаття і т.п. Повірте в Україні достатньо визначних місць необхідно лише повірити у свої сили і перестати сподіватися на допомогу зі сторони.